Пісня про рідний край

Минулого примарний силует
Покинула тебе, але кохаю,
навідуєшся в сни мої щодня
далекий, незабутній, рідний краю,
де юність безтурботна здоганя.

Приспів:
Здається, що і небо там синіше,
ясніші зорі та солодший мед,
усе миліше, ближче та рідніше, —
минулого примарний силует.

Люблю тебе так трепетно і щемко,
як диво потаємне, неземне,
що запахом ромашок в оберемку
світами переслідує мене.

Приспів.

Люблю тебе, як діти люблять неньку, —
на рівні підсвідомості чуття,
бо рідний край не вийняти з серденька,
не витерти із власного життя.

Приспів.

© Леся Вознюк

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: