Раф і Сніжинка

Сніжинка сіла Рафові на вушко,
здивовано підняла капелюшка:
— Даруйте, — мовила, — живу відколи,
та не доводилося бачити ніколи
такого рудуватого у цятку
цибато-довгошийого звірятка.
На те їй Раф: — Також зізнатись маю,
що вас, добродійко, ніскілечки не знаю.
Уперше бачу віхолу, сніжинки,
на річці кригу, у вогнях — ялинки.
Зима для мене справді вдивовижу:
санчата, ковзани, проворні лижі…
— Тоді мерщій до гурту, друже Рафе!
Ти зможеш розповісти всім жирафам
про білий сніг, зимові переваги, —
про Новий рік, і про Різдва розваги.
Та від Сніжинки не забудь звірятам
найкращі побажання передати.

© Леся Вознюк