Вірш-привітання для моїх інститутських друзів

Приємно зустріти рідних і близьких людей, з якими промайнули щасливі студентські роки. Усім моїм друзям я присвячую цей вірш.

Це вже снилося…
Між світанками із серпанками
та суничними вишиванками
йшли стежинами барвінковими
ми із мріями веселковими.
Між туманами полотняними,
сіро-білими домотканими
розчинилися світ-дорогами
разом з веснами босоногими.
Між бетонами однотонними,
автострадами закордонними
переслідує горобиновий,
кличе-манить нас край калиновий.
Опинитися б між дібровами
знову юними й чорнобровими…
Розуміємо, це вже снилося…
Вкотре в серці щось зупинилося.

© Леся Вознюк

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: