Приємно зустріти рідних і близьких людей, з якими промайнули щасливі студентські роки. Усім моїм друзям я присвячую цей вірш.

Це вже снилося…
Між світанками із серпанками
та суничними вишиванками
йшли стежинами барвінковими
ми із мріями веселковими.
Між туманами полотняними,
сіро-білими домотканими
розчинилися світ-дорогами
разом з веснами босоногими.
Між бетонами однотонними,
автострадами закордонними
переслідує горобиновий,
кличе-манить нас край калиновий.
Опинитися б між дібровами
знову юними й чорнобровими…
Розуміємо, це вже снилося…
Вкотре в серці щось зупинилося.

© Леся Вознюк