Сумний вірш про зиму для дорослих

Ми повертаємось в минуле, згадуємо безтурботне дитинство, рідних людей, яких вже немає поруч. І стає сумно. Тоді на думку спадають такі рядки.

Стежка дитинства

По стежці, що ми бігали в дитинстві,
промоклий сивий сніг поволі йде.
Лишає він під грушею гостинці
в надії, що за ними хтось прийде.

Та груша, що усіх нас пам’ятає,
просвітлено радіє, мов дитя.
Спинається на пальці, виглядає,
чи хто прийде з минулого життя.

Тупцює, розтирає мерзлі віти,
втішає серце спогадів теплом
про час, коли тут бавилися діти,
усе цвіло та радістю жило.

А зараз сивих споминів примара
приходить у зимові довгі сни,
зачепиться у косах біла хмара
і з грушею дрімає до весни.

Нас все немає… В клопотах щоденних
згубили стежку у забутий сад,
сховавши у куточках потаємних
грушок дитинства стиглий аромат.

© Леся Вознюк

2 відповіді до “Сумний вірш про зиму для дорослих”

  1. Дуже гарно!! Ви талант!!!

    Подобається

  2. Дуже дякую за коментар. Для мене надзвичайно важлива думка відвідувачів стосовно серйозних віршів. Спочатку в мене були сумніви, чи публікувати їх на блозі, який в основному зорієнтований на дітей. Але після таких коментарів я переконуюсь, що вони варті того, щоб їх читали відвідувачі.

    Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: