У барлозі восени
вереду-дитину
заколисували сни
пізньої години.
Перший сон був про медок
солоденький з липи.
Швидко з’їв ведмідь-синок
і очима кліпа.
В другім — ягідки рясні
із куща малини
спритно визбирав усі,
та й не спить дитина.
Третій сон розміркував:
— Чом йому не спиться?
І блокбастера придбав
серій на сто тридцять.
Все по-справжньому вві сні
з самого початку:
хижі бджоли — це чужі,
наші — ведмежатко.
Довелось в бойовику
бігти, відбиватись,
то пірнати у ріку,
то в дуплі ховатись.
Хижа зграя, знай своє,
нападає, жалить:
то за носа ущипне,
то у лапу всмалить.
Хепі-ендом навесні
серіал скінчився:
переможені чужі,
наш — живим лишився.
Потягнувшись після сну,
ведмежа-синочок
подивитись на весну
рушив у садочок.
Бджілка з яблуні прудка
весело гукнула:
— Знаю цього малюка! —
й хитро підморгнула.