Відколи себе пригадую,
у небі нічного міста
Ведмедик своїй Ведмедиці
збирав із зірок намисто.

Ведмедиця щастям сяяла,
іскрилась над сонним містом,
зворушливо, наче дівчинка,
втішалася тим намистом.

Хоча була досить Великою,
мабуть, вайлуватою трішки.
Впізнаєш одразу на обрії
магічну її усмішку.

© Леся Вознюк