Ця проблема торкнулася багатьох родин. Зрозуміло, що не від хорошого життя мільйони наших співвітчизників опинилися далеко за межами України. Тому напередодні дня захисту дітей я вирішила піснею звернутися до дорослих.
Сирітське покоління
Ми все чекаєм, не летять лелеки…
Батьків ми маєм, та вони в краях далеких.
Не приголублять, не посадять на коліна.
Ми за живих батьків сирітське покоління.
Знайомий голос із телефону:
— Привіт, синочку! Як справи, доню?
В Мадриді сонце, спека в Лісабоні…
А що у вас там, синочки й доні?
А в нас зима, у нас морози люті.
Дитячі душі і розхристані, й роззуті.
А хто зігріє, хто посадить на коліна?
Ми за живих батьків сирітське покоління.
І знову голос із телефону:
— Привіт, синочку! Як справи, доню?
Дощить у Римі, Лондон у тумані…
А що у вас там, мої кохані?
Ми вже дорослі, будуть власні діти.
Нас не навчили, як їх пестити, любити,
Як пригорнути, посадити на коліна.
І підростатиме сирітське покоління.
Далекий голос із телефону:
— Привіт, синочку! Як справи, доню?
— Привіт, синочки! Як справи, доні?
І порожнеча у телефоні…
Леся Вознюк. Авторський блог 
Напишіть відгук