Веселий весняний віршик

Котики вербові
Коли весняне сонечко
гуляло по діброві,
вмостились жовті котики
на гілочки вербові.
— Ну що ж воно за котики? —
малята дивувались, —
де лапки, вушка, ротики,
де хвостики сховались?
Вербові диво-котики
малятам підморгнули:
— Якби на лапках бігали,
давно у ліс чкурнули.

© Леся Вознюк

Веселий вірш про домашніх улюбленців

Хочу песика
Ой, якби хто песика
в дім приніс:
шерсть густа-м’якесенька,
мокрий ніс.
Я би того песика
годував
та разом із котиком
доглядав.
Щойно план свій Мурчику
розповів,
він утаємничено
муркотів:
— Я секрет не винесу
із сім’ї,
знаю звички песиків
і твої.

© Леся Вознюк

Прикольний вірш про весну і зайчика

Весна і Зайчик
Поспішало Зайченя
до Весни в крамницю
обміняти кожушок
й здати рукавиці:
— Не пасує він мені
навесні та влітку,
поміняйте кожушок
на зелену свитку.
Не помітять у траві,
між гілками клена,
бо не бачив ще ніхто
зайчиків зелених.

Засміялася Весна:
— Білих, чи зелених,
не стрічала зайчат
на дубках та кленах.

© Леся Вознюк



Загадки про плазунів та мешканців водойм

«Ква-ква-ква» — вона виводить,
позира булькатим очком.
Як журавлика угледить —
прикидається листочком. (Жабка)
В’ється стрічка невеличка
де пісочок, де травичка.
Ви її не зачіпайте,
стороною оминайте. (Змія)
Стась закинув вудку в річку,
піймав рибку невеличку.
Та пустив її з руки,
бо кусались плавники. (Йорж)

Вудки лиш позакидали,
щось одразу упіймали.
Рибонька нівроку,
ну а зветься … (окунь).
Він не ходить, а задкує,
рибка з нього, знай, кепкує.
Має клешні той дивак,
здогадалися? Це … (рак).
Має хвіст, та не літає,
має рот — не розмовляє.
Можеш вудкою спіймати
і загадку відгадати. (Риба)
Не дрімають карасі,
знають добре геть усі:
стерегтись потрібно злюки,
хижої, страшної … (щуки).

© Леся Вознюк

Веселий вірш про маму, їжачка і колисанки

Мамині колисанки
Пролісок постукав
їжачку в віконце:
— Прокидайся, соньку,
вже пригріло сонце.
Завітав підсніжник
в їжачкову хатку:
— Вже усі весняну
роблять фіззарядку.
— Зачекайте хвильку, —
чути сонне з ґанку, —
ще одна лишилась
в мами колисанка.

© Леся Вознюк

Веселий вірш про прихід весни

Ой, іде до нас весна
Ой, іде до нас весна
синьоока і красна
із-за гаю пішки.
Повернулися птахи,
посідали на дахи
ще й звісили ніжки.

Ой, іде до нас весна
співом птахів голосна
з сонечком під руку.
На поля спішать граки,
до гаїв летять шпаки,
журавлі — на луки.

Ой, іде до нас весна
на барвіночок рясна
і зелені шати.
Нумо, квітоньки малі,
виростайте з-під землі,
вже доволі спати.

Ой, іде весна, іде,
череду малят веде
на луги барвисті.
Щоб весняночки-пісні
скрізь лунали голосні —
у селі та в місті.

© Леся Вознюк

Прикольний віршик про технічні досягнення

Лиска і хімчистка
— Чули всі, — питає лиска, —
що у лісі є хімчистка?
Не потрібно шубку прати,
у хімчистку можна здати.
Білка сумно із дупла:
— Я на днях, було, здала,
не виходжу більше з хати,
бо не маю що убрати, —
стала шубка завбільшки,
як мої два кулаки.
Постривай! Та це ж ідея!
Скористатись варто нею!
Не вагайся більше, лиско,
хутро віднеси в хімчистку,
буду мати я обнову —
шубку лисячу чудову.

© Леся Вознюк

Веселий вірш про домашнього улюбленця папугу

Ввічливий папужка
В мене є папужка,
звати його Жужка.
Був мені за друга,
та підвів папуга,
бо підпільно Жужка
вивчив самотужки
кілька фраз крилатих:
«Їсти!», «Пити!», «Спати!»

Я ж надії покладав,
щоб він ввічливим зростав,
знав слова хороші:
«вибачте» і «прошу».
Мама каже жартома:
— Ти дивуєшся дарма.
За собою прослідкуй,
як говориш обміркуй.

© Леся Вознюк

Прикольний вірш про домашніх улюбленців

Чи відомо вам, що собика друг людині? А що з цього приводу думають собаки?

Коротке інтерв’ю
Що собака друг людині,
зрозуміло і дитині.
На знання закону цього
інтерв’ю берем в бульдога:
— Вам це твердження знайоме?
Вчили в школі? Чули вдома?
— Гадки жодної не маю.
Про закон не чув, не знаю.
Як навчала вдома мама, —
я ганявся за котами,
а у студіях собачих,
дисципліни вчу кусачі.
Більше запитань не маєм,
ноги в руки — утікаєм.

© Леся Вознюк

Веселий вірш про емоційний стан дітей

Я боявся
Темно й страшно у кімнаті —
я боявся,
все до звуків у квартирі
прислухався.
Тут пошкрябали у двері —
налякався
та нажаханий під ліжко
заховався.
Щось забігло у кімнату —
лячно стало,
а воно, страшне, до мене
прямувало.
Кошенятко притулилось
і зізналось:
щойно мишки налякалось
і боялось.

© Леся Вознюк